HATE — це безкоштовний багатокористувацький шутер від першої особи з відкритим кодом, створений на основі оригінального рушія Cube. Проєкт має ліцензію GPL-3.0, написаний переважно на C++ (91.2%), а також містить компоненти на C, Makefile, Shell, Go, PowerShell та QuakeC. Репозиторій містить вихідний код, скрипти збірки та інструкції для встановлення.
Спроба оптимізувати зв'язку fork()+exec() через «spawn templates» від Li Chen пропонувала кешувати інформацію про виконуваний файл для повторних запусків, але дала лише ~2% приросту швидкості й залишала недоторканою саму fork(). Рецензенти, зокрема Mateusz Guzik і Christian Brauner, розкритикували підхід і запропонували натомість створювати порожній процес через pidfd і конфігурувати його окремими викликами (pidfd_config), що природно лягає в реалізацію posix_spawn() без прихованої fork(). Chen погодився рухатись у бік pidfd-архітектури.
Занурення в проблему показало, що 2% — то радше шум, а справжній виграш ховається в відмові від копіювання всього процесу. Іронічно, що на це знадобилась ціла дискусія, хоча vfork з CLONE_VM давно вміє це оминати — просто libc вже майже все зробила, а виглядає так, ніби ядро намагається винайти велосипед заново.
WDGG(FM), 100-кіловатна FM-станція в Кентуккі, втратила сигнал після того, як крадій перерізав фідерну лінію просто вдень, щоб видобути мідь. Наразі мовлення триває на резервному передавачі потужністю близько 10 ват, а ремонт обійдеться щонайменше у $70 000. Місцева громада активно підтримує станцію, яку сприймають як постраждалий локальний бізнес.
Зловмиснику пощастило вижити, хоча він, схоже, не зрозумів, що лінія під напругою могла зробити його частиною антенної системи.
Ринок рідкісних книг переживає бум: відвідуваність Нью-Йоркського антикварного книжкового ярмарку зросла на 62% з 2022 року, а глобальний ринок оцінюється у понад $7 млрд. Молоді колекціонери, які виросли у цифровому світі, шукають фізичного зв’язку з минулим і цінують асоціативні екземпляри, авторські інскрипти та ефемеру, що робить збирання схожим на подорож у часі. Водночас торгівля потроху диверсифікується, включаючи активістські, квір- та феміністичні архіви.
Приємно, що більшість нових бібліоманів зупиняються на любові до книг, а не на спаленні конкурентів разом із крамницею.
oproxy — локальний HTTP, HTTPS та SOCKS5 проксі для перехоплення, повтору та модифікації трафіку. Він дозволяє переглядати запити/відповіді, редагувати вручну через Compose, застосовувати правила (map remote/local, mock, тротлінг, брейкпойнти), експортувати у HAR або cURL/Fetch/Python. Підтримує MITM для HTTPS після встановлення власного CA, має AI-асистента через OpenAI-сумісні моделі та працює як із вихідних кодів на Rust, так і в Docker.
TakoVM — це self-hosted інструмент для безпечного виконання ненадійного Python-коду в ізольованих Docker-контейнерах (опціонально з gVisor). Він включає вбудовану чергу завдань, журнал виконань у PostgreSQL, автоматичні повторні спроби, підтримку ідемпотентності та replay для налагодження. Надає REST API, CLI і Python SDK, націлений на enterprise-сценарії на кшталт запуску AI-згенерованого коду.
Замість того щоб городити Redis + Celery, автор склав усе в один комплект — зручно, хоч і виходить моноліт із жорсткою прив’язкою до Docker.
Keybench — інструмент для бенчмаркінгу sorted key-value stores, який виконує Lua‑скрипти навантаження та вимірює пропускну здатність (wu/s, ops/s) й розподіл затримок (p50, p99, p99.9, max) для операцій put, get, del, range. Підтримує порівняння бекендів (skiplist, RocksDB, TidesDB) у сітці з варіюванням потоків та параметрів навантаження, а результати можна експортувати у TSV або автоматично будувати графіки. Весь стан відтворюється через конфігураційні файли, а інструмент постачається із набором готових робочих навантажень для різних сценаріїв.
Імпонує, що автор зробив інструмент, який однаково запускає той самий скрипт на різних рушіях — це справді знімає з оператора головний біль порівняння.
Олег Лосєв, 18-річний технік радянської радіолабораторії, у 1922 році виявив електролюмінесценцію в кристалах карборунду — явище, яке ми знаємо як LED — і побудував твердотільний підсилювач на ефекті негативного опору (Crystodyne). Через соціальне походження він не зміг отримати формальну освіту, а під час блокади Ленінграда помер від голоду в 1942 році; його рукопис про триелектродний напівпровідниковий пристрій загубився в Атлантиці. Транзистор винайшли лише через п’ять років незалежно від нього.
Винахідник майбутнього помер у майбутньому, яке він сам створив — і яке так і не встигло про нього дізнатися.
Дослідження аналізує споживання токенів у мультиагентній LLM-системі (ChatDev з GPT-5) на 30 задачах розробки ПЗ, охоплюючи різні етапи SDLC. Виявилося, що найбільше токенів — 59.4% у середньому — йде на ітеративний Code Review, а не на початкову генерацію коду. Вхідні токени стабільно складають основну частку витрат (53.9%), що вказує на значну неефективність комунікації між агентами. Основна вартість агентної розробки припадає на автоматичне доопрацювання й перевірку, а не на написання коду як таке.
Схоже, що агенти поводяться як типові розробники на code review: тонни коментарів, а правок — на один рядок.
Дизайнер Jane Street розповідає, як перейшов від макетів у Figma до створення робочих прототипів безпосередньо в коді (OCaml/Bonsai) за допомогою Claude. Це дає змогу швидко ітерувати, тестувати ідеї на реальних даних і отримувати відгуки користувачів, не залучаючи розробників на ранніх етапах. Водночас прототипи, подані як готовий функціонал, можуть витіснити спільне обговорення дизайну, тому команда домовилася вважати їх «живими» пропозиціями, а код — витратним матеріалом для UX-рев’ю.
Такий підхід перетворює дизайнера на прототипіста, скорочуючи цикл «ідея-реалізація», але потребує нових практик код-рев’ю, де оцінюють не лише якість коду, а й дизайн.
Стаття пропонує створювати штучні нейромережі з людським рівнем узагальнення шляхом тренування надмірно параметризованих моделей із високою швидкістю навчання та суворою регуляризацією на невеликих, ретельно дібраних наборах даних, що запускає механізм «катапультування» та призводить до переходу від запам’ятовування до справжнього узагальнення. Такий підхід пояснив би багато загадок штучного інтелекту (персистентні adversarial-приклади, низьку вибіркову ефективність) і людського інтелекту (дитяча амнезія, стадії розвитку), а також міг би зробити моделі стійкими до атак, більш надійними та безпечними. Практично автор пропонує навчати моделі на кшталт трансформерів на трильйони параметрів на невеликих текстах (як-от BabyLM) із циклічними графіками швидкості навчання, що імітують людський розвиток.
Звучить як елегантна гіпотеза, хоча сам автор оцінює її реалістичність як «малоймовірну».
Ліміналізм — це популярний цифровий естетичний рух, зосереджений навколо зображень "проміжних", моторошно порожніх просторів: закинутих торгових центрів, безлюдних коридорів, офісів із флуоресцентним світлом. Виникнувши з інтернет-фольклору на кшталт "The Backrooms", цей краудсорсний жанр став формою демократичного мистецтва знайдених зображень. У своїй суті ліміналізм відображає колективне відчуття самотності, ностальгії та сюрреалістичної дезорієнтації, притаманне життю за пізнього капіталізму, черпаючи натхнення з робіт Едварда Гоппера, Джорджо де Кіріко та сюрреалістів.
Тепер, коли навіть порожня кімната може стати мистецтвом, галеристам лишається хіба що сумувати за часами, коли для успіху потрібен був хоча б один відвідувач.
Стаття розповідає про двох розробників відкритого коду — Террі Девіса (TempleOS) та Кента Оверстріта (bcachefs) — і про те, як їхні психічні кризи стали об’єктом сенсаційної уваги, насмішок і цькування з боку спільноти. Автор проводить паралелі між цими випадками, називаючи таку поведінку «цирком виродків», і закликає замість розважання над чиїмось психічним розладом виявляти співчуття, пропонувати підтримку й поважати приватність. Якщо ви не можете допомогти — краще відсторонитися, а не підживлювати видовище.
Схоже, опенсорс-спільнота іноді швидше скидається на шкільне подвір’я, де хейтери шукають собі жертву, ніж на дорослих професіоналів.
Автор досліджує ідею «context sculpting» — замість незмінного, лише додаткового контекстного вікна, одна модель (зовнішня, потужніша) може оглядати та переписувати контекст іншої (внутрішньої, слабшої) між кроками. У демо з GPT-5.4 та GPT-5.4-mini консервативна зовнішня агентка спочатку не втручалася; після зміни промпту вона почала активно редагувати контекст — у синтезі це допомогло відкинути дистрактори, а в задачі з кодом спричинило надмірне перекерування, 70-кратне зростання витрат і спрацювання guardrail. Головний висновок: мутабельність контекстного вікна перетворює промпт на політику втручання і створює нову проблему контролю.
Іронія в тому, що зовнішній «скульптор» у гонитві за досконалістю може швидше збанкрутувати проєкт, ніж просто дати внутрішній моделі спокій.
Слово "computer" століттями означало людину, яка виконує обчислення, аж поки машини не перебрали цю роль — і слово лишилося за функцією, а не за людьми. Автор нагадує, що "programmer" лінгвістично побудований так само: це лише позначення того, хто програмує, а не сутність особистості. Коли ШІ дедалі краще пише код, є ризик, що це слово теж "відклеїться" від людини, як сталося раніше з комп'ютерами. Історія Дороті Воган, яка перевчилася з human computer на програмістку FORTRAN, показує єдиний можливий порятунок — вчасно перестрибнути на наступну сходинку.
Залишається відкритим питання: на яку ще сходинку стрибати, коли ти вже був на вершині харчового ланцюжка абстракцій.
Автор шість років пробував організувати ігровий ПК і NAS на одному залозі через Unraid та віртуальні машини, але зіткнувся з купою проблем: античит блокує VM у мультиплеєрі, система стає нестабільною, неможливо нормально ділити GPU між іграми й Docker, а ресурсів постійно бракує. Зрештою він вирішив відмовитись від VM-геймінгу й винести відеокарту в окрему машину.
Іронія в тому, що він таки досягнув повного використання свого ігрового ПК — тільки не для ігор.