Стаття аналізує феномен tokenmaxxing — коли керівництво компаній навмисно заохочувало співробітників масово витрачати токени на, здавалося б, безглузді задачі, щоб зламати опір старших розробників до використання AI-інструментів. Тепер, коли субсидії на токени зникають через зростання цін від OpenAI та Anthropic, компанії згортають ці політики, але з'являється новий стимул: «compounding correctness» — чим більше токенів витрачається на задачу, тим кращий результат, що робить безперервне виконання агентів у циклах економічно виправданим. У довгостроковій перспективі виграють відкриті моделі на кшталт GLM 5.2, які дозволяють досягати порівнянної якості за значно менші гроші, а кінцевою точкою руху є «темні фабрики» — системи, що пишуть, рев'юють і фіксять код без участі людини.
Іронія в тому, що спочатку компанії витрачали шалені гроші на токени без реальної користі, потім схаменулися, а тепер знову до цього йдуть — але вже з поважної технічної причини.